П'ять стовпів Реформації

Переконання в тому, що Біблія є єдиним вищим авторитетом у питаннях віри та життя, ґрунтується на доктрині божественного натхнення. Оскільки Бог — істинний Автор Писання, Його Слово має унікальну владу спрямовувати совість і визначати моральні стандарти. Історична спадкоємність і точність передачі тексту свідчать про Боже провидіння, що зберегло Його послання незмінним для кожного покоління. Ясність Писання гарантує, що фундаментальна звістка про спасіння залишається доступною для кожного щирого шукача істини. У сучасному світі, сповненому суперечливих думок, Біблія залишається достатнім і надійним компасом, надаючи віруючому все необхідне для духовного зростання та глибокого пізнання волі Господа.

Ісус Христос посідає центральне місце в плані відкуплення як єдиний Посередник між святим Богом і занепалим людством. Його унікальне служіння об'єднує в собі ролі досконалого Пророка, що відкриває абсолютну істину; ідеального Священника, чия заступницька жертва на хресті забезпечує повне очищення від гріхів; і вічного Царя, що переміг смерть і править Своїм народом з благодаттю. Необхідність втілення зумовлена потребою в представнику, який був би водночас істинним Богом і істинною людиною. Завершена праця Христа повністю закриває борг гріха, надаючи віруючому непохитну основу для миру з Творцем і вічну надію, що не потребує людських доповнень чи інших посередників.

Виправдання перед Творцем являє собою юридичний акт, у якому грішник оголошується праведним не на основі власних заслуг, а через зарахування досконалості Христа. Цей «великий обмін» переносить людську провину на Спасителя, а Його праведність — на віруючого, що приймається виключно через інструмент віри. Довіра завершеній праці Ісуса служить єдиним засобом примирення, виключаючи будь-які людські зусилля чи релігійні досягнення з основи спасіння. Хоча добрі справи неминуче слідують як плід відродженого серця, вони нічого не додають до юридичного статусу виправданого. Ця фундаментальна істина дарує глибокий і постійний спокій, який спирається цілком на Об'єкт віри, а не на мінливі успіхи самої людини.

Спасіння бере свій початок виключно в суверенній ініціативі Бога, що продиктовано станом духовної смерті людства. Оскільки людина нездатна самостійно ініціювати своє духовне оживлення, благодать виступає як вирішальна сила, що повертає серце до життя. Це незаслужена прихильність виходить із безмірної Божої милості, а не з потенціалу чи чеснот самої людини. Оскільки весь процес відкуплення є божественним даром, він повністю виключає приводи для людської гордості та релігійного самовдоволення. Хоча благодать перетворює життя віруючого і спонукає його до добрих справ, цей послух є плодом спасіння, а не його умовою. Ця доктрина дарує міцну впевненість, оскільки безпека віруючого ґрунтується на незмінному багатстві Божої милості.

Шанування Творця є вищою метою всього сущого, охоплюючи кожен аспект сотворення та відкуплення. Оскільки все бере початок у Богові, підтримується Його провидінням і знаходить у Ньому своє кінцеве призначення, жодні людські досягнення не можуть претендувати на незалежну славу. Цей принцип перетворює повсякденне життя на акт поклоніння, де навіть найпростіші завдання набувають вічної цінності, коли вони спрямовані на звеличення Господа. Справжня людська радість полягає не в самопіднесенні, а в знаходженні повного задоволення в досконалості Бога. Визнаючи, що кожен талант і благословення — це Його дар, віруючий живе в постійному усвідомленні того, що вищий сенс життя полягає у відображенні величі Спасителя у всіх справах і словах.