Тільки Писання (Sola Scriptura)

Вступ: У чому наш авторитет?

Церква — це жива громада, яка щотижня збирається для поклоніння Богу. Цей ритм богослужіння — спільна молитва, спів та читання Писання — є життєво важливою частиною християнського життя. Але, що б не сталося — у центрі завжди залишається один незмінний елемент: проповідь Божого Слова. Навіть коли музиканти захворіли. Навіть коли вимкнули світло.

Тут виникає важливе питання: а що дає право авторитетно щось проповідувати? Звідки ми знаємо, що саме є важливим? Чи є проповідь просто приватною думкою промовця, чи існує стандарт, якому ми маємо слідувати? І як ті, хто слухає, мають оцінювати почуте?

Зізнаюся, що роль проповідника завжди пов’язана зі смиренням, особливо коли звертаєшся до людей з великим життєвим досвідом чи духовною зрілістю. Проте авторитет полягає не в проповіднику, а в самому Божому Слові. Саме Біблія має владу промовляти до наших сердець. Мета будь-якого наставляння — відкрити текст і зробити цей божественний авторитет видимим. Ми віримо в принцип Sola Scriptura — «Тільки Писання». Це означає, що Біблія є нашим єдиним і вищим авторитетом у всіх питаннях віри, моралі та життя.

Історичний контекст: Повернення до витоків

Принцип Sola Scriptura не є новою ідеєю. Це було повернення до чистоти та авторитету, які були втрачені в середньовічній церкві. Реформація XVI століття почалася саме як реакція на те, що людські традиції витіснили Боже Слово. Мартін Лютер був одним із багатьох християн, які задалися питанням: «У кому чи в чому насправді полягає вищий авторитет?». Він бачив, як папи та церковні собори часто суперечили один одному. Він бачив, як зловживання владою призводило до торгівлі індульгенціями — обіцянками прощення гріхів за гроші.

31 жовтня 1517 року Лютер прибив свої 95 тез до воріт собору у Віттенберзі. Він не хотів революції, він хотів дебатів про істину. Він поставив під сумнів право людини відпускати гріхи та вказав на те, що багато церковних практик прямо суперечать Писанню. Реформатори не вигадували нових доктрин, вони просто «здували пил» з Біблії. У ті століття християни зголодніли за чистим Євангелієм. Хвиля Реформації прокотилася Європою, тому що люди знову почули голос Бога зі сторінок Його Книги.

На жаль, ми часто перебуваємо в схожій ситуації. Багато сучасних «християн» намагаються «оновити» Біблію, вважаючи її доктрини застарілими для сучасної культури. Інші шукають нових містичних переживань, які стають для них важливішими за написане Слово. Але, як сказав богослов Абнер Чоу: «Без авторитету Писання ми заплутані, нездатні до функціонування та позбавлені сенсу. Церква та служіння неможливі без авторитету Божого Слова»¹.

Наше ставлення до послання Бога

Коли до нас приходить лист, наша реакція завжди залежить від відправника. Буває лист-спам — він не вартий уваги і відправляється в кошик. Але буває лист від директора вашої компанії з прямими вказівками — такий лист варто прочитати уважно. Буває лист із податкової чи імміграційної служби — він змушує вас відкласти всі справи і вникнути в кожну літеру, тому що від нього залежить ваше майбутнє. А буває лист від найкоханішої людини, сповнений слів ніжності — його ви перечитуватимете багато разів, насолоджуючись кожним реченням.

Біблія — це лист Бога до нас. Він серйозніший за листи з офіційних органів і інтимніший за послання від коханих. Це одкровення Самого Бога. Бог не хоче бути загадковим, Він хоче бути зрозумілим. Він зійшов до нашої обмеженості і заговорив нашою мовою. Як ми читаємо цей лист? Чи вважаємо ми його вищим стандартом, з яким потрібно звіряти кожну думку, кожне слово і кожне рішення?

Щоб глибше зрозуміти авторитет Біблії, розглянемо чотири її фундаментальні характеристики: богонатхненність, безпомилковість, канонічність та ясність.

I. Богонатхненність: Бог як істинний Автор

Мої друзі, які вірять у Бога, але скептично ставляться до Біблії, часто кажуть: «Ми не можемо знати напевно, що Бог сказав людству. Будь-який документ на землі написаний людьми, а людям властиво помилятися або переслідувати свої інтереси». Це логічна претензія. Але Біблія написана не стільки людьми, скільки Богом, хоча люди і брали участь у процесі безпосередньо.

У Посланні до Євреїв 1:1-2 сказано: «Багато разів і багатьма способами колись через пророків говорив Бог до отців, а в ці останні дні Він говорив до нас через Сина». Автор стверджує, що Бог зацікавлений у спілкуванні і використовував для цього особливих людей — пророків. Апостол Павло додає в 2-му посланні до Тимофія 3:16: «Усе Писання богонатхненне…». Грецьке слово theopneustos буквально означає «видихнуте Богом».

Богонатхненність — це не механічне диктування під гіпнозом. Це процес, через який Бог як ініціатор діяв через здібності, особистості та стилі пророків і апостолів, щоб у підсумку створити текст, що володіє Його авторитетом. Бог не пригнічував індивідуальність авторів. Тому в Біблії ми бачимо різні стилі — від поезії Псалмів до юридичних текстів Левита та логічних аргументів Павла. Але при цьому кожне слово є саме тим словом, яке хотів сказати Бог. Якщо Бог здатний створити Всесвіт Своїм словом, то Він тим більше здатний забезпечити безпомилкову передачу Своєї волі через людей.

II. Безпомилковість та збереженість: Чи можна довіряти тексту через віки?

Скептики часто вказують на те, що оригінали рукописів не збереглися. У нас немає сувоїв, написаних рукою самого Мойсея чи апостола Павла. Найстаріші повні копії датуються століттями пізніше оригіналів (наприклад, Синайський кодекс IV століття). Чи означає це, що за час переписування в текст закралися фатальні помилки?

Наука текстологія каже — ні. Переписувачі Біблії (особливо юдейські скриби) ставилися до своєї праці з неймовірним трепетом. Вони використовували складні методики перевірки, що нагадують сучасні контрольні суми в програмуванні. Вони підраховували кількість літер у кожному рядку та колонці². Вони знали, яка літера має бути рівно посередині кожної книги. Якщо виявлялася хоча б одна помилка — весь сувій вважався непридатним і закопувався в землю³. Це була дуже дорога і відповідальна робота.

Більше того, ми бачимо Божу сторону у збереженні Писання. Ісус сказав: «Бо поправді кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден черт від закону не прийде, аж поки все здійсниться» (Мт. 5:18). Знахідка Кумранських сувоїв у 1947 році стала найбільшим підтвердженням точності тексту. Тексти пророка Ісаї, знайдені там, були на тисячу років старші за ті, що були у нас до цього, але вони виявилися практично ідентичними. Бог не тільки дав Слово, Він Своїм провидінням зберіг його для кожного покоління.

III. Канонічність: Чому саме ці 66 книг?

Біблія — це не одна книга, а бібліотека з 66 книг (39 у Старому Заповіті та 27 у Новому). У її написанні брали участь близько 40 авторів протягом 1600 років. Багато хто думає, що канон був «обраний» людьми на церковних соборах у IV столітті шляхом голосування. Це не так. Церква не створювала канон, вона його визнавала. Книги Біблії мали авторитет з самого моменту їх написання, тому що за ними стояв авторитет пророка чи апостола. Ранні християни відразу розпізнавали голос свого Пастиря в цих посланнях.

Для нас вищим авторитетом є Ісус Христос. Саме Він затвердив канон Старого Заповіту та авторизував написання Нового Заповіту.

Ісус визнавав той самий канон Старого Заповіту (ТАНАХ), який був у юдеїв Його часу. Ісус цитував його, сперечався з його допомогою і стверджував, що все Писання свідчить про Нього (Ів. 5:39).

Принцип формування Нового Заповіту також простий: це або тексти самих апостолів, або їхніх найближчих помічників, які працювали під їхнім контролем. Ісус обіцяв своїм учням, що Дух Святий «нагадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26), і саме ця обіцянка стала фундаментом для запису Нового Заповіту.

І справді: Матвій, Іван та Петро — апостоли з числа дванадцяти; Марк — писав зі слів апостола Петра; Лука — лікар і супутник Павла; Яків та Юда — брати Господа, визнані апостольськими лідерами (Гал. 1:19); Павло — особливо обраний апостол. Усі книги Нового Заповіту були написані цими людьми. Ми напевно не знаємо лише автора Послання до Євреїв, але є припущення, що це проповідь Павла, записана Лукою⁴.

Єдність Біблії вражає: автори жили в різні епохи, на різних континентах, писали різними мовами, але всі вони розкривають одну й ту саму тему — спасіння людини через викупну працю Месії. Така надприродна єдність — найкращий доказ того, що за всіма авторами стояв один Автор.

IV. Ясність: Чи потрібен нам посередник для розуміння?

У середні віки вважалося, що звичайна людина не може зрозуміти Біблію без допомоги ієрархії священників. Біблія була латиною, якої народ не знав. Реформатори проголосили принцип ясності. Це не означає, що в Біблії все легко зрозуміти з першого прочитання. Навіть апостол Петро писав, що в посланнях Павла є «щось важкозрозуміле».

Але «ясність писання» вказує на те, що основне послання Святого Письма, а саме шлях до спасіння, природа Бога та Його очікування від людства, представлено таким чином, що будь-яка людина, включаючи дітей, хто читає його з щирим прагненням до істини, здатна його зрозуміти. Біблія є джерелом світла, а не загадкою, яку потрібно розгадувати. Мета одкровення — стати зрозумілим, а не зашифрувати інформацію. Як сказано в Псалмі 118:105: «Слово Твоє — світильник нозі моїй і світло стежці моїй». Бог викладає свої думки зрозуміло, щоб ми могли відгукнутися на них послухом.

Висновок: Як нам жити з цією істиною?

Якщо Біблія — це справді єдине і безпомилкове Слово Боже, то це має радикально змінювати наше життя. Принцип Sola Scriptura — це не просто параграф у віровченні, це практичний компас.

Для віруючих це заклик до глибокого вивчення. Ми часто шукаємо відповідей у книгах з психології, у порадах популярних блогерів чи у нескінченних суперечках у соцмережах. Але в нас є Книга, автором якої є Творець Всесвіту. Чи звіряєте ви свої життєві пріоритети з Біблією? Чи є вона останнім авторитетом у ваших сімейних конфліктах, у фінансових питаннях, у вихованні дітей? Ми маємо бути як християни з міста Верії, які «щодня досліджували Писання, чи так воно є».

Для тих, хто ще перебуває в пошуку: не судіть про Біблію з чуток чи з поведінки тих, хто називає себе християнами. Прочитайте її самі. Почніть з Євангелія від Марка або від Івана. Ви побачите, що Біблія — це не нудний підручник історії, а живий голос, який знає про вас усе.

Sola Scriptura. Тільки Писання. Ми віримо Біблії не тому, что це традиція наших батьків, а тому що це голос Самого Бога. І цей голос запрошує кожного до пізнання істини, яка робить людину вільною.