Вступ: Слово, яке змінює все
Є одна історія1 про відомого богослова Роберта Спроула, яка дуже влучно ілюструє нашу тему. У 1994 році група впливових католицьких та протестантських лідерів підготувала спільний документ під назвою «Євангеліки та католики разом» (ECT). Метою цього документа було знайти спільний ґрунт для спільної християнської місії в новому тисячолітті. У тексті була така фраза: «Ми разом сповідуємо, що виправдовуємося благодаттю через віру в Христа» (“We affirm together that we are justified by grace through faith because of Christ”).
На перший погляд, це звучить абсолютно правильно, чи не так? Будь-хто з нас, швидше за все, без вагань підписався б під цими словами. Але Спроул був категорично проти. Розповідають, що на одній із закритих зустрічей він був настільки емоційним, що буквально заліз на стіл і на колінах підповзав до кожного пастора, благаючи їх не підписувати цей документ і не зраджувати Євангеліє. Він дивився їм в очі і вимагав усвідомити колосальну небезпеку того, що вони збиралися зробити. Чому така бурхлива реакція? Через що варто було ризикувати репутацією та втрачати друзів? Спроул стверджував, що в цій фразі бракує одного ключового слова, відсутність якого змінює абсолютно все. І це слово — «ТІЛЬКИ».
Принцип Sola Fide — «Тільки вірою» — це те, на чому стоїть або падає Церква. Як сказав Мартін Лютер: «Якщо цю доктрину буде втрачено, все християнське вчення буде втрачено разом із нею». Для Спроула відсутність слова «тільки» була не просто богословською тонкістю, а зрадою самої суті Євангелія. Якщо ми виправдовуємося не тільки вірою, а вірою плюс чимось ще — будь то наші справи, наші почуття чи наші релігійні заслуги — то це «інше благовістя», яке не має сили спасати. Ми спробуємо розібратися, чому це «тільки» таке важливе для кожного з нас.
Історичний розлом: Тридент та Реформація
Щоб зрозуміти, чому це питання викликало такі пристрасті, нам потрібно повернутися у XVI століття. Після того як Лютер почав доводити з Писання, що виправдання грішника відбувається тільки вірою, Католицька церква скликала Тридентський собор (1545–1563). Цей собор остаточно спалив мости примирення. На ньому були прийняті канони, які прямо віддавали анафемі (прокляттю) тих, хто вірить у Sola Fide.
Один із канонів гласив: «Якщо хтось каже, що нечестивий виправдовується тільки вірою… нехай буде анафема».2 Інший канон засуджував тих, хто вірить, що виправдовуюча віра — це просто впевненість у Божому милосерді заради Христа. Католицька церква офіційно оголосила доктрину «тільки вірою» єрессю. Тому, коли у 1994 році протестантські лідери вирішили підписати документ без слова «тільки», вони фактично відмовилися від того, за що вмирали реформатори.
Не можна просто заплющити очі на конфлікт, який стосується самого фундаменту нашого спасіння. Або Sola Fide є невід’ємною частиною Євангелія, або ні. Третього не дано. Нам необхідно освіжити наше розуміння цієї істини, тому що сучасні церкви часто відволікаються на другорядні питання психології чи політики, втрачаючи з виду те, що робить церкву церквою — звістку про виправдання грішника перед Святим Богом.
Що таке виправдання? Юридичний акт Бога
Перш ніж говорити про віру, нам потрібно глибоко розібратися з терміном «виправдання». У Біблії це юридичний, судовий термін. Уявіть собі залу суду Всесвіту. Ми стоїмо перед Богом, Праведним Суддею. Прокурор (диявол) висуває нам звинувачення — нескінченний список наших гріхів: від явних проступків до таємних злих думок та егоїстичних мотивів. І ми знаємо, що звинувачення вірне. Ми винні за всіма пунктами.
Справедливий вирок за гріх проти Нескінченного Бога — смерть і вічне розділення з Ним. Але раптом Суддя оголошує: «Виправданий». Це не означає, що Суддя «заплющив очі» на злочин. Бог не може просто ігнорувати гріх, інакше Він перестав би бути справедливим. Виправдання — це юридичне оголошення про те, що статус людини змінився. Це означає, що покарання за наші гріхи вже повністю понесене Христом на хресті, а Його досконала праведність зараховується нам на наш «банківський рахунок». Це те, що богослови називають «великим обміном»: наші гріхи — Христу, Його праведність — нам. І відбувається це зарахування тільки вірою.
I. Віра як інструмент, а не заслуга
У Посланні до Римлян 10:9-10 сказано: «Бо коли ти своїми устами визнаватимеш Ісуса за Господа і віруватимеш у своєму серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірують для праведності, а устами визнають для спасіння».
Важливо розуміти: сама по собі віра не спасає нас. Нас спасає Особистість — Ісус Христос. Віра — це лише інструмент, «рука жебрака», яка приймає дар. Якщо вам дарують чек на мільйон доларів, і ви протягуєте руку, щоб його взяти, було б божевіллям хвалитися тим, як майстерно ви простягнули руку. Заслуга — у дарувальнику та в сумі чека, а не у вашій руці. Так і віра. Це засіб, через який ми з’єднуємося з Христом.
Спасаюча віра — це не просто інтелектуальна згода з фактами. Навіть біси вірують, що Бог один, і тремтять (Як. 2:19). Справжня віра включає три елементи3:
- Знання (Notitia): Ви повинні знати факти Євангелія.
- Згода (Assensus): Ви повинні визнати, що ці факти істинні.
- Довіра (Fiducia): Це особисте уповання серця. Це момент, коли ви кажете: «Ісус помер не просто за абстрактних грішників, Він помер за мене. Я довіряю свою вічність тільки Йому».
II. Чому не можна додати добрі справи? Небезпека синергізму
Багатьом здається, що формула «Віра + Справи = Спасіння» звучить більш збалансовано та закликає до відповідальності. Але Біблія вчить іншого: «Віра = Виправдання + Справи». Справи є плодом виправдання, а не його причиною.
Якщо ви намагаєтеся додати хоча б один відсоток власних заслуг до праці Христа, ви тим самим знецінюєте Його жертву. Це як якби хтось оплатив ваш величезний борг, а ви наполягли на тому, щоб додати від себе одну копійку, вважаючи, що без вашої копійки платіж не буде дійсним. Цим ви ображаєте дарувальника. Апостол Павло у Посланні до Галатів пише неймовірно жорсткі слова тим, хто намагався додати до віри дотримання закону. Він називає їх «нерозумними» і каже, що вони «відпали від благодаті». Спроба заслужити Боже схвалення своїми справами — це вища форма людської гордості, тому що вона припускає, що людина може бути «достатньо доброю» для Бога власними силами.
III. Роль послуху: Справи як плід живої віри
Чи означає доктрина Sola Fide, що справи взагалі не важливі? Звичайно, ні! Ми спасаємося не справами, але для добрих справ. Справи — це доказ того, що віра жива. Уявіть собі дерево. Не плоди роблять дерево живим, але живе дерево обов’язково приносить плоди. Якщо на яблуні немає яблук, ми справедливо сумніваємося, що вона жива.
Так і в християнському житті. Жива віра, яка з’єднує нас із Христом, Духом Святим справляє зміни в нашому характері, бажаннях і вчинках. Ми починаємо ненавидіти те, що ненавидить Бог, і любити те, що Він любить. Але коли ми постаємо перед Богом у молитві чи в день суду, ми ніколи не вказуємо на свої справи. Ми завжди вказуємо тільки на Христа. Навіть наша найсильніша віра — не основа нашого спасіння. Основа — це праведність Ісуса.
Що це означає для нас?
Для віруючих доктрина Sola Fide — це єдине джерело істинного, глибокого спокою. Наша впевненість у спасінні не залежить від того, наскільки «святими» ми почуваємося в цей момент. Наша віра може коливатися, вона може бути слабкою. Але спасає не сила вашої віри, а Об’єкт вашої віри. Якщо ви перебуваєте на кораблі, що тоне, і тримаєтеся за рятувальний круг, вас спасає не сила вашого хвату, а плавучість круга. Тримайтеся за Христа.
Для тих, хто ще шукає, це звільняюча звістка. Можливо, ви відчуваєте, що вам потрібно спочатку «виправити своє життя», кинути шкідливі звички або стати «релігійним», а потім уже приходити до Бога. Це пастка. Ви ніколи не зможете очистити себе самі. Бог закликає вас прийти до Нього у вашій нечистоті, у вашому банкрутстві і просто довіритися Його милості. Виправдання — це дар. Вам не потрібно за нього платити, тому що ціна вже сплачена кров’ю Сина Божого.
«Серцем вірують для праведності». Довіртеся Ісусу. Залиште спроби врятувати себе самі. Прийміть Його досконалу праведність як подарунок. І ви почуєте найпрекрасніший вирок у Всесвіті: «Виправданий. Тільки вірою». Тільки Богу слава за це велике спасіння.